Історична довідка

В лазуровому щиті золотий розширений хрест із сяйвом, супроводжуваний знизу срібним півмісяцем з двома срібними шестикінечними гранованими зірками.

Селище міського типу Комишня знаходиться на правому березі річки Хорол, вище за течією на відстані 3,5 км розташоване село Остапівка, нижче за течією на відстані 2 км розташоване село Сажка, на протилежному березі - село Зуївці. Селищем протікає пересихаючий струмок з загатою. До селища примикає невеликий лісовий масив урочище Марківське (дуб).

Сама назва «Комишня походить від назви річки, Комишанки - на правому високому березі, якого і виникло селище.

Територія Комишні була заселена в глибоку давнину. Тут трапляються знахідки доби бронзи та неоліту. Саме поселення було засноване, по одній із версій, древнім народом - тюркомовними скотарями - булгарами.

З початком визвольної війни Богдана Хмельницького - у 1648 р. - Комишня здобула статус сотенного містечка. Комишнянська сотня була створена та переважно перебувала при Гадяцькому полку, тимчасово переходила у підпорядкування Миргородського полку.

Комишня має свій герб щонайменше з 1715 року. Про це свідчать відбитки печатки на документах місцевої ратуші. Символіка герба - характерна для самобутньої козацької геральдики доби Гетьманщини: у щиті — кавалерський хрест, під яким - півмісяць, перекинутий ріжками догори; обабіч хреста - дві шестикутні зірки. Після 1782 року, коли Комишня втратила статус сотенного містечка, герб вийшов з офіційного вжитку.

За описом 1787 року у містечку вже проживало 3304 мешканці чоловічої статі. Там відбувається три ярмарки на рік та двічі на тиждень - базари. У 1796 р. Комишня у складі Миргородського повіту Малоросійської губернії. У 1797 році стала волосним центром, а у 1802 році увійшла до складу Полтавської губернії.

У 1843 році у містечку було відкрито на кошти сільської громади початкове міністерське училище, де навчалось 60-80 дітей. Школа була відкрита на території Різдвяно-Богородицької церкви і першим її учителем був настоятель цієї ж таки церкви - Максим Євстаф'єв.

У кінці квітня 1917 року в селі створено Раду селянських і солдатських депутатів, у якій велику роль відігравав місцевий фронтовик Андрій П'явка.

1923 році з Комишнянської і Зуївецької волостей було створено Комишнянський район, який входив до Лубенського округу. В цей час у селищі діяло поштове відділення, лікарня, телефонна підстанція, 4 школи. У жовтні 1930 року Комишнянський район було укрупнено, але вже у лютому 1931 року його ліквідували.

У першій половині 20-х років у Комишні працювали: поштове відділення і телефонна станція, лікарня, три початкові і одна семирічна школи, хата-читальня, кілька гуртків лікнепу. На 1930 р. було відкрито філію робітфаку Київського ветеринарного інституту. У 1932 р. було організовано Комишнянську МТС. Із 1931 по 1935 рр. містечко входило до складу Миргородського району Харківської області.

17 вересня 1943 року радянські війська вступили в Комишню. Було проведено додаткову мобілізацію. Всього було відправлено на фронт 685 мешканців селища. За бойові подвиги 317 були нагороджені орденами і медалями. В тому числі В.Древаль та майор К.Марусиненко здобули звання Героя Радянського Союзу. Селище, в якому на 1939 рік проживало 5173чол. втратило у роки війни 527чол. Найбільші втрати припадають на 1943 р. - 207 чол., та на 1944 р. −110 чол.

У 2 половині XX ст. у Комишні було відкрито багато виробництв, на сьогодні більшість із них припинили свою діяльність. На місці підприємства по ремонту тракторів було збудовано одне з найбільших овчесховищ України (ТОВ "АгроТехГарантія"). Продовжує роботу Комишнянське лісництво, школа, лікарня, дитсадок «Малятко», бібліотека для дорослих (27 454 та дитяча (16 386 одиниць зберігання), будинок культури (на 280 місць), відділення "Нової пошти", працюють 19 магазинів. На території школи збудовано стадіон зі штучним покриттям.